лдшірУ народі кажуть: вчепився, як кліщ. Це справді так, бо кожен знає, як важко звільнитися від кліща. Хоч і не зумовлює будь-яких позитивних емоцій ця дрібна істота, та з нею слід познайомитися ближче – заради нашого ж здоров’я. Серед інфекцій, які передаються кліщами, є не лише кліщовий енцефаліт, але й відносно нова для України хвороба Лайма.

   За 7 місяців 2015 року у Волинській області зареєстровано 83 випадки захворювання  на хворобу Лайма ( інтенсивний показник на 100 тис. населення – 3,38). Лабораторією особливо- небезпечних інфекцій досліджені 44 кліща, які були зняті з людей, у 27 випадках – позитивний результат. За липень 2015року зареєстровано 40 випадків хвороби Лайма (інтенсивний показник на 100 тис. населення – 1,45), що на 16 випадків більше, ніж у 2014 році (0,87). Серед  зареєстрованих випадків – 31 у м. Львові, 3 випадки у Золочівському районі, 2 випадки- у Перемишлянському районі,  по 1 випадку у  м. Стрий та Пустомити. З 40 хворих – 21 жінка, 19 чоловіків. Серед захворілих 7 дітей до 17 років.  Напади кліщів відбувалися переважно за місцем проживання – на присадибних ділянках чи у відпочинкових зонах міста Львова (всього – 15  випадків, в т.ч. на території парку  Погулянка- 2,Стрийського парку- 2), а також у м. Винники- 4, Брюховичі – 1 та Рудно-1. Переважна кількість хворих лікувалась амбулаторно (35 осіб), лише у 5 випадках у лікувально- профілактичному закладі міста Львова та області.

          Хвороба Лайма або кліщовий бореліоз-інфекційне захворювання, що передається кліщами.  Природним резервуаром і джерелом інфекції є дикі тварини (сумчасті, гризуни, птахи). Також джерелом інфекції  можуть бути  велика і мала рогата худоба, собаки, кішки. Шлях передачі – трансмісивний, через укуси кліщів.   Кліщ-переносник хвороби має  помаранчево-коричневий колір з чорною плямою на голові,величина  кліща досягає  4 міліметрів. Нападає кліщ не відразу,а поступово пересувається одягом у пошуках найзручнішого місця, щоб присмоктатись. Особливо “люблять” паразити  ті частини тіла, де шкіра тонша: шия,голова, складки за вушними  раковинами, пахви і пахові складки. Укус кровососа  не відчутний, бо при цьому кліщ виділяє спеціальну речовину для знеболення.

   Хвороба  Лайма   має схильність  хронічного  перебігу  з частими  загостреннями, тому необхідно знати, як починається ця хвороба   і бути постійно  насторожі. Початок хвороби Лайма за своїми проявами дуже подібний   на  звичайні застудні захворювання або грип. Тому  небезпідставну тривогу   повинні викликати  збільшення  лімфатичних  вузлів, болі у суглобах, м’язах, навіть незначне  підвищення температури, що виникають після укусу кліща, або перебування у лісі.   У 40-50% інфікованих   людей на місці присмоктування кліща через деякий  час / на 2-4 день, іноді через 2 місяці, а найчастіше, через 12-14 днів/ виникає червона пляма, мігруюча еритема, яка з часом зростає в розмірах. При появі описаних клінічних симптомів, через 3-32 дні після відвідування лісу тощо,або після зафіксованого укусу кліща,необхідно терміново звернутися до лікаря-інфекціоніста в кабінет інфекційних захворювань за місцем проживання.або в найближчий  травмпункт.  Більшість людей не придають уваги присмоктуванню кліща і при легкій формі захворюювання не звертаються за медичною допомогою. Несвоєчасна діагностика приводить до появи хронічних форм захворювання, до довготривалої непрацездатності, інвалідності, а подекуди – і до летальних випадків.

    Найкраща  профілактика  укусів   кліщів — це усвідомлювати небезпеку і вирушаючи на  природу  краще  вдягати світлий  однотонний  з довгими рукавами  одяг,  що щільно  прилягає,  щоб  було  легше  помітити  кліщів, які повзають.Штани  заправлені в  шкарпетки. На голову  краще  одягати  косинку, кепку. Також можна і треба користуватися засобами  для відлякування кліщів. Це можуть бути мазі або спреї, які наносять на відкриті ділянки шкіри і одяг.

    Повернувшись додому, відразу  зніміть і ретельно  огляньте  одяг, виперіть та випрасуйте його.Найчастіше  кліщі  чіпляються до одягу   людини. Тому  можуть  присмоктуватись не лише під час перебування на природі, а й згодом, перемістившись із одягу.  Варто також   подбати  про  домашніх  тварин. Перед прогулянкою  необхідно обробити  шерсть чотирилапого друга  спеціальними  засобами, які можна  придбати у зоомагазині, а, повернувшись додому, уважно оглянути  тварину, щоб впевнитися, що вона  не  підчепила  кліща.

Що робити після укусу кліща?

Запам’ятайте декілька корисних порад :

1. видалити кліща найкраще зможе  фахівець – лікар – хірург у хірургічному кабінеті або травмпункті.

2.Для самостійного видалення кліща скористайтесь з одним з наведених нище  способів:

а) захопіть кліща пінцетом або пальцями рук, обгорнутими чистою марлею, якомога блище до його ротового апарату, і обережними, легкими рухами, розгойдуючи з боку в бік, витягніть із шкіри.

б) міцну, не дуже тонку нитку  (найкраще бавовняну) зав’язують у вузол, якомога блище до ротового апарату кліща, і, розтягнувши кінці нитки в боки, кліща витягують, підтягують його вверх. Різкі рухи недопустимі.

В обох випадках місце присмоктування кліща обробляють спиртовим розчином  йоду або зеленки.

Якщо при видаленні кліща відірвалась його «голівка», яка зазвичай лишається в шкірі і має вигляд чорної цятки, місце присмоктування старанно протирають спиртом і видаляють її стерильною голкою .

Увага!   Видалення кліща слід проводити обережно, не стискаючи  надмірно пінцетом або пальцями рук його тіло, оскільки при цьому можливе вичавлювання вмісту кліща разом із збудниками у ранку. Важливо також не розірвати кліща при його видаленні. «Голівка», що залишається в шкірі, може спричинити запалення та нагноєння.

    Не варто наносити на кліща масляні розчини або накладати мазеві пов’язки. Кліщ при цьому може задихнутися і мертвим залишитися у шкірі, що значно ускладнить його наступне видалення.

3.У будь – якому  випадку, після зняття з себе кліща, що присмоктався, зверніться до лікаря – інфекціоніста в кабінет інфекційних захворювань (КІЗ) поліклініки по місцю проживання.

4. При необхідності, лікування має обов’язково відбуватися  під контролем лікаря, щоб своєчасно виявити перехід захворювання в хронічну форму або визначити необхідність додаткового лікування у випадку неефективності початкової терапії.